Лінь дуже індивідуальна штука і виглядає, наприклад так:
- це мій адвокат, що шукає мені виправдання,
- це моє “не хочу”,
- це восьминіг у мене на голові що постійно росте,
- це моя втома,
- це темний комочок який постійно мені говорить “потім”,
- це лінивець на дивані який постійно дивиться TV,
- це прокрастинація,
- це наступний епізод серіалу і пост в соцмережі,
або ж, як побачила це Дарія:
Все начинается с самого начала.
Когда рождается человек, вместе с ним рождается и маленькое создание с гордым именем – Лень. Она передается по наследству равносильно цвету волос, голосу и прочей ерунде. Как можно заметить, я пропустила эту тему по биологии.
Но хватит обо мне. Сегодня мы имеем дело с ленью. Это всего лишь очередной житель в нашем организме, который просто-напросто приносит нам очень много проблем. Все зависит от того, как ты к нему относишься.
Лень – темное порождение без определенной формы. Такая себе дымка с длинными лапами и отличным слухом. До ужаса хорошим слухом. Но об этом, пожалуй, позже. Лень заселяется в разных частях нашего тела – в животе, у плеч, на шее или даже за стеклышками глаз. У каждого человека по-своему. Наверное, лени так между собой самовыражаются. Нужно же чем-то заниматься на досуге, правильно?
Но как-никак самым лакомым местом для любой лени всегда остаются уши и свободное пространство в твоей голове. Почему? Ответ прост: у неё нет глаз. Она слепа и слушает каждое твое слово. Хватается за твои мысли, как утопающий за последний вздох. Для лени твои действия – единственная пища и шанс на выживание.
Можете считать её очередным внутренним демоном или выдумкой психа. Но Лень слышит все. Твои повседневные размышления, нечаянно брошенные слова, действия – все-все находится под прослушкой этого очаровательного создания. Почему она это делает? Ну, это не так сложно – с каждым откинутым тобой поручением, отложенным «на понедельник» преобразованием или заброшенным на верхнюю полку шкафа слишком детализированным рисунком, лень начинает радостно ворошиться и увеличиваться в размере. Её дым дурманит тебе разум и разрастается, занимая все новые и новые позиции.
Стоит упомянуть, что лень, как полноценный обитатель, тоже имеет свои чувства и желания. Основной целью она считает заполнить собой весь твой корпус. Когда уж она достигает определенного размера, она готова начать диктовать тебе свои правила. Постепенно ты перестанешь за собой замечать, как отбрасываешь важные дела на потом. Вскоре закончишь удивляться, увидев гору непомытой посуды и незавершенных документов. Это все лень, которая ни на секунду не перестает разрастаться. Вскоре лени будет достаточно места, чтобы полностью тебя контролировать и даже менять ход твоих мыслей.
Если вы вдруг подумали, что все уже кончено, то это не так. Не тут-то было! Вместе с нами и ленью рождаются также небольшие воители, о которых я забыла упомянуть – полные противоположности всепоглощающей лени. В отличие от неё, у них есть очертания – наши четкие мысли. Они, эти мысленные храбрецы - светлые, с миниатюрными стрелами в ручках. Но несмотря на то, что они совсем маленькие, один такой воин со стрелой могут уменьшить размер лени в три или даже четыре раза! И все зависит от хода ваших мыслей.
Если наших маленьких воителей не подкреплять мыслями о том, что бездействию стоит положить край, то они совсем забудут зачем появились. Так уж сложилось, что они совсем забывчивые. Похожи они с ленью, наверное, лишь тем, что подслушивают наши мыслишки, и тем, что их нельзя полностью истребить.
Бесконечно длится их борьба, невыносимо долго! И сквозь века подкреплялась она заповедями, подливали масла в огонь также примеры безнадег, так и не справившихся со своими внутренними созданиями. И все всегда шло из середины, из самого человека. И осознали ли это до сих пор сами люди – а только кому-то Свыше известно!
Дарія Островська,
учениця 8 класу ZSA
Щоб виправдати нас перед самими ж собою, лінь придумує дуже креативні відмовки:
Не маю часу. Потім. Сказав - завтра, сьогодні воно ще не наступило. Прямо зараз, чи можна потім? - Мій тайм менеджмент. В добі 24 години і питання як виставляти пріоритети. Зроби реальний план на тиждень і рівномірно розподіли завдання на кожен день, лишаючи місце на “неочікувані сюрпризи”, адже адаптивність - наше все! Час невидимий, тому ми так легко його губимо безцільно.
Ой, на це треба багато часу, а в мене в обід зустріч… не встигну. Не маю часу... - часто варто лише почати і виявиться, що багато задач можна виконати за 15 хвилин, або, принаймні підготувати план до якісного виконання. Техніка “З'їсти слона по шматочках”
Я зайнятий / зайнята - Прокрастинація. Кого я обманюю? Навчитися самодисципліні і вміти вчасно сказати “ні” коли наступного разу твоя лінь скаже “а давай ще одну серію додивимось і все, точно зробимо домашку. Ще кілька фоток проскролю і вже точно зробимо”. Техніка Помодоро.
Щось мені зле. П'ятка болить. Голова болить, потім. - говоримо ми, щоб щось не зробити. З одного боку - історія про пастуха, коли він пас овечок і вирішив привернути увагу вигукуючи що нападає вовк. Всі збіглись рятувати, та пастух просто пожартував. Наступного разу ніхто не прийшов, бо думали що знову жарт, і пастуха з'їли вовки разом з отарою. З іншого боку - психосоматика. Тіло нас чує і вірить, тому насправді починає крутити живіт. Не давайте своїй ліні маніпулювати власним здоров'ям! При тому, не забувайте якісно відпочивати (без гаджетів) та піклуватися про своє тіло! Sound mind in a sound body
Це надто складно. Мені не дано. - Зроби перший крок і часто він мотивує йти далі. Думати не боляче, але це дуже енергозатратна штука (правда хочеться солоденького?). Наш мозок з однієї сторони запрограмований на невпинний розвиток, а з іншого боку - його задача економити сили і оберігати нас від енергоємних дій (особливо в спортзалі це можеш відчути). І так, коли мені лінь робити математику, чи впоратись з чимось складним, я виправдовую себе, що це не моє і мені не дано. Вчитель не вірить, апелюючи що якщо щось може одна людина, то й інша на це здатна, і говорить, що я просто не доопрацьовую матеріал. “Хм… ну я вам доведу, що це не моє!” І, підсвідомо, але навмисно, валю першу ж контрольну - полюбуйтесь! Не моє! І так далі і далі, а “сніжний ком” не засвоєного матеріалу невідворотньо зростає. Я себе переконав і переконую оточуючих в тому, що це - не моє.
А воно мені треба?! Не хочу. Це не мій профіль. - карантин дуже кардинально (і навіть боляче) показав найважливішу професійну навичку сьогодення: вчити нове і забувати застарілу інформацію. Не вистачає просто бути вчителем, необхідна технічна підкованість, зуміти швидко здобувати нові вміння, не намагатися втиснути заскорузлі звички в нову облямівку. І так в кожній сфері. Маєш змогу отримати нову навичку (а навички засвоюються виключно через практику теоретичного надбання) - роби! І роби це для свого розвитку, щоб бути в ногу з часом! Інформації забагато, обирай, що необхідно сьогодні, бо завтра безумовно буде щось інше! І помиляйся, падай. Але не стій на місці!!!
Лінь - двигун прогресу! Погодьтесь, тільки лінь могла придумати посудомийну машину, або пилосос-робот, або електричний самокат! А усі ці роботи і програми автоматизації виробництва!? Шукай свою нішу, де твоя лінь стане натхненням!!!
Продуктивної Вам ліні і бережіть себе!!!