Zachowaniе… Оцінкою з цього предмету починається табель чи свідоцтво про середню освіту польського зразка. Перепрошую, предмету з такою назвою не існує, а оцінка є. В українській системі освіти оцінку за поведінку кілька років як відмінили. Спробуємо розібратись за що, хто і кому її виставляє, на що вона впливає в подальшому, і де цьому вчать?
Кодова назва «поведінка».
У Розпорядженні Міністра освіти щодо форм і способу оцінювання, класифікації і переведення учнів і слухачів в державних навчальних закладах,[1] «оцінка за поведінку» складається з семи критеріїв. Розглянемо їх детальніше:
1. Виконання учнівських обов'язків. Почнемо з поняття «обов’язок дитини». Відповідно до ст. 28 Конвенції прав дитини, для усіх дітей початкове навчання обов’язкове і безкоштовне[2]. Аналогічний обов’язок навчання осіб віком до 18 років прописаний в ст. 70 Конституції РП[3]. Отже, обов’язок дитини – навчання. Невиконання законного обов’язку веде за собою притягнення до адміністративної відповідальності батьків / юридичних опікунів.
Поняття «учнівський обов’язок» не прописане прямо в Розпорядженні, але виникає з «обов’язків учня» прописаних в статуті кожної школи, серед яких: систематичне навчання і підготовка домашніх завдань, активна участь в шкільних заходах, заборона використання мобільних телефонів та інших електронних приладів підчас навчання, дотримання культури поведінки, пунктуальність, піклування про власне життя, безпеку і гігієну. Учень зобов’язаний плекати культуру мовлення, позбавлятися шкідливих звичок, дбати про шкільне майно і відстоювати честь школи, виконувати розпорядження Директора, педагогічної ради і вчителів, та ін. (на основі Статуту Комплексу шкіл агробізнесу ім. М.Ратая в Клементовіце[4]). На час дистанційного навчання одним з найважливіших критеріїв стає відвідуваність.
2. Дбати про честь і традиції – критерій прописаний також в кожному статуті навчального закладу. Школи, підкреслюючи свою унікальність, закладають традиції, звичаї, правила, норми, символіку й підтримують свій статус роками. Школа з простого місця відвідування уроків перетворюється для учня на alma mater з історією, до написання якої залучається кожна дитина. Дбати про честь можна по-різному: брати участь в освітніх, спортивних, культурних, благодійних та соціальних заходах, організованих школою та органами самоврядування, бути активним представником школи в соціумі, допомагати та ініціювати різноманітні форми навчання і відпочинку та ін. Бути учнем – надана законом можливість вже в молодшому віці творити історію, формувати і плекати поняття честі, бути частиною більшої ідеї.
3. Дбати про красу рідної. Мова – основний елемент національної ідентифікації і здобуток культури. В Законі про польську мову[5], зокрема в ст. 3 йдеться про способи охорони польської мови: дбати про правильне використання і вдосконалення мови, протидіяти вульгаризмам, поширювати знання про мову і її роль в культурі, з повагою ставитися до діалектів і говірок, підтримувати вивчення польської в країні та за її межами. Здається, більш ніж достатньо, є над чим працювати.
4. Дбати про і себе та інших. Звісно, важко уявити абсолютно безпечне місце для дитини. Така вже природа віку, коли все хочеться спробувати на міцність і смак, знайти межі терпимості. Завжди варто робити похибку на дитячу цікавість.
Мова йде не тільки про дотримання правил безпеки праці, санітарних та протипожежних норм, про стан фізичного і психологічного здоров’я учня. Не менш важливими є елементарні основи гігієни, які закладаються тільки вдома: мити руки ще й з милом перед прийомом їжі та після туалету, приймати душ хоча б раз на день, мити голову, прати одяг і міняти шкарпетки, прикривати рота коли чхаєш чи кашляєш. Дитина повинна розуміти й дотримуватися правил поведінки в соціумі, наприклад, не з’являтися хворим у колективі, поважати власний простір інших, слухаючи музику або розмовляючи в публічних місяцях. Часто такі, здавалось би банальні речі, викликають в учнів подив чи непорозуміння.
Через постійну зайнятість та критичний браку часу дорослі також забувають, що поняття безпеки сьогодні не обмежується реальним світом. Сучасні діти почувають себе неймовірно комфортно у , який може бути не менш небезпечним, ніж закинуті околиці й хащі, особливо для психічного здоров’я.
5. Достойна і культурна поведінка в школі та по за нею. Ось вперше й зустрілося саме слово «поведінка». Достойність поведінки відсилає нас до пкт. 2, де бути учнем – достойно і поведінка має бути відповідна. Тут засади savir vivre поширюються на усі сфери життя: спілкування в колективі, форми досягнення цілей, зовнішнього вигляду, поведінки в соціумі тощо. Важливо частіше використовувати свої знання та уміння на практиці.
6. Повага до інших. Збереження гідності людини і громадянина прописано в кожній конституції як одна з головних цінностей держави. Немає різниці, чи перед вами однолітки чи старші люди, чи директор чи прибиральниця, чи навіть дзеркало. Діти повторюватимуть ваші, шановні батьки, інтонації, жести, кліше спілкування, ставлення до оточуючих. Важко переконати дитину в тому, що колектив педагогів – це не обслуговуючий персонал, коли батьки в присутності своїх дітей розмовляють з вчителями / вихователями, міняючи ввічливі звороти на панібратське «ти», спираючись на наказовий спосіб дієслів з їдкими саркастичними інтонаціями й щиро приправляючи усе вульгаризмами. Інша справа, коли батьки в діалозі на рівних спілкуються з вчителями і разом шукають найкращі форми співпраці з дитиною, не звинувачуючи нікого.
Довіра – це повага. Неможливо вимагати від дитини говорити правду, коли вдома вона звикла до іншої норми довіри й далі продовжує працювати в тандемі брехні з батьками, а відповідно і вчителями, однокласниками, і навіть з правоохоронними органами.
Останнім часом частіше говорять про толерантність та емпатію. В часи розвитку глобального світу дуже важливо не тільки в школі говорити з дітьми про різнорідність, перш ніж вони познайомляться з нею в соціальних мережах. І знову хочеться згадати про віртуальний світ, на який також поширюються норми закону та культури, плекання мови, поваги до себе та інших. Здається, кращою формою вираження поваги є вдосконалення навичок побудови рівноправного діалогу. Самі діти вкладають в слово «повага» навіть більше, ніж ми. Поцікавтеся!
Хто, як, навіщо оцінює?
На одній з урочистостей з нагоди початку шкільного року, ксьондз, даючи настанови учням і батькам на рік сказав: «Завдання школи – дати знання, виховати - завдання батьків». Школа – місце де дитина проводить 1/3 всього часу протягом будніх днів 9 місяців на рік (не враховуючи канікули). Весь інший час – з родиною.
З прокоментованої вище статті Закону можна узагальнити, яким школа хоче бачити свого учня: соціально активним з високою культурою поведінки і мови, який з повагою ставиться до оточення, дбає про здоров’я та безпеку себе й колективу. Це більше не теоретичні знання, а практичні навички з якими дитина приходить до школи і вдосконалює протягом усього життя, всотуючи їх з родини, соціуму, школи і віртуального світу.
Оцінювання поведінки відбувається за шестибальною шкалою: wzorowe; bardzo dobre; dobre; poprawne; nieodpowiednie; naganne – від найкращої оцінки 6 до найгіршої 1 відповідно. Виставляє оцінку класний керівник на підставі відгуків вчителів окремих предметів та однокласників учня. Школа може звернутися до вихователів гуртожитку, де проживає учень, по рекомендації оцінювання. Як і інші, оцінку можна оскаржити і переглянути на педагогічній раді чи комісією.
При оцінювані поведінки на підставі медичного висновку враховуються порушення розвитку чи психічні захворювання учня. Варто відмітити, що похід до психолога –шкільного чи міського – доволі звична і корисна практика, але про складності роботи психологів з учнями-іноземцями – окрема тема.
Табель чи свідоцтво «з відзнакою» учень може отримати за умови середньої річної оцінки не меншої, ніж 4,75 балів, і щонайменше оцінку 5 (bardzo dobrą) з поведінки (§ 20 Rozporządzeniа). При переведенні дитини до іншого навчального закладу, навіть через те, що оцінка з поведінки стоїть першою, вона відразу формує уявлення про учня. І містить в собі ця оцінка значно більше, ніж просто вміння читати чи рахувати. Вона показує, що дитина соціально адаптована, здібна до навчання, перспективна. Саме такий учень найбільш цінний для освітньої системи.
Використовуючи зазначені критерії та рейтинги, яку б оцінку Ви поставили собі? А яку своїй дитині?
Матеріал підготувала координаторка проєкту, полоністка, тьюторка
Olga Bochkar,
Використані джерела:
[1] Rozporządzenie Ministra Edukacji Narodowej w sprawie szczegółowych warunków i sposobu oceniania, klasyfikowania i promowania uczniów i słuchaczy w szkołach publicznych (Dz. U. z 2007 r. Nr 83, poz. 562 ze zm)
[2] Art. 28 konwencji o prawach dziecka z dnia 20 listopada 1989 r. (Dz.U. 1991 Nr 120, poz. 526).
[3] Art. 70 Konstytucji Rzeczypospolitej Polskiej (Dz.U. 1997 Nr 78, poz. 483).
[4] https://www.zsaklem.pl/zsa/Aktualne_dokumenty/Statut_ZSA_wrzesien_2015.pdf
[5] Ustawa o języku polskim t.j. Dz.U. 2011 Nr 43, poz. 224