Не знаєте, що почитати!? - підкажуть наші учасники Конкурсу

06.05.2018

Хто може краще сказати про польську літературу крім її читачів? Наших, юних читачів! І що почитати Вам підкажуть наші учасники Підліткового конкурсу рецензій на літературні твори польських авторів. Ми вибрали для Вас ТОП 5 найцікавіших рецензій і книжок! 

 

- Доволі довго з колегами думали над завданням для конкурсу. Ідея рецензій на літературні твори насправді мені видавалася доволі складною – написати рецензію це не просто переказати твір, чи описати свої враження – це аналіз художнього твору пропущеного через себе, свій досвід, на скільки свідомо учень може відсторонитись і суб’єктивно поглянути на запропоновану йому/їй історію чи питання. І коли за кілька тижнів від початку конкурсу рецензій було всього кілька, я насправді занепокоєно почала думати, що ми поставили надто високу планку – знайти польський твір, прочитати, написати незалежну рецензію…а ще боялась що усі візьмуть «Міцкевича» і перероблять уже наявні аналітичні статті.  Але я глибоко в тому всьому помилялась і з неймовірною радістю це визнаю! Рецензії / відгуки були власні, не списані і створені на найрізноманітніші твори – як класику, так і сучасну свіженьку прозу.

Мета всього заходу була – заохотити молодь від початкової школи до випускних класів до читання, знайомства та аналізу польської літератури, а молодь, як завжди, нас переграла, і це ми вчимося в них і знайомимось з їхнім світом і неймовірно широким світоглядом. - Ольга Бочкар, кураторка освітніх проектів Fundacji ZPK

 

- Дуже дякую за можливість долучитися до такого цікавого конкурсу. Дякую, що змогла дізнатися багато нового. Насамперед те, що у нас так багато талановитих дітей, які люблять читати. З рецензії було помітно, що діти читають книги не лише "до конкурсу", а й постійно - бо це їм подобається. Я також дізналася багато цікавого про сучасну польську підліткову літературу - вона чудова! Дякую учасникам за те, що змогли написати про свої улюблені книги так, що їх хочеться читати іншим! - Ірина Забіяка, перекладачка і викладачка Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка

 

- Конкурс книжкових рецензій показав кілька дуже важливих речей. Найперше те, що книжки польських авторів здатні не просто зацікавити, а й захопити нове читацьке покоління. Вони пропонують знайомі реалії та ситуації, зачіпають конфліктами та затягують у свої сюжетні хитросплетіння. Друге – так ми з’ясували, що не Міцкевичем єдиним обмежується знання українцями польської літератури, а видавничий ринок пропонує багато достойних перекладів. Авторів та авторок рецензій зміг захопити і соціально-психологічний роман «Лялька» класика ХІХ століття Болеслава Пруса, і важливий та складний текст про Голокост «А у нас, в Аушвіці…» Тадеуша Боровського, і така популярна серед підлітків Бабара Космовська зі своєю Бубою, і ліричні твори Йоанни Ягелло, і багато інших сучасних письменників та їхніх героїв. Третє важливе відкриття конкурсу – читачам важливо ділитись враженнями та аналізувати прочитане. Тобто тексти рецензій – це не набір емоційних вигуків, а розкладені по поличках причинно-наслідкові зв’язки. У підлітків є необхідність бачити за історіями, що їх захопили, ще один пласт ідей.

Книжка – це подорож світом героїв, можливість прожити ще одне життя із цікавими персонажами, знайти оази для відпочинку. Рецензія – це не менш захопливий вояж просторами власних відчуттів та вражень, це можливість відійти убік та запитати себе: що я про це думаю, чому мені це цікаво, а якби мені випало потрапити у подібну ситуацію, або – де про це мені уже доводилось читати. Досвід читання книжок, а потім їхнього аналізу – це і складна праця, і велика насолода від усвідомлення, що всі всі пазли твору вдалось розкласти і картинка, яка з’явилась укінці – радує. - Настасія Євдокимова, вчителька української мови і кураторка поетичної програми "Книжкового Арсеналу"

 

 

 

На фото з ліва на право: перекладачка і викладачка Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Ірина Забіяка, переможниці конкурсу Анна Колос та Анна Тесленко, куратор освітніх проектів Fundacji ZPK Ольга Бочкар, вчителька української мови і кураторка поетичної програми "Книжкового Арсеналу" Настасія Євдокимова

 

Дякуємо усім учасникам конкурсу які поділилися з нами своїми враженнями, думками, спостереженнями та читацьким досвідом. До Вашої уваги Топ 5 рецензій на твори які, на нашу думку, заслуговують Вашої уваги – українською та польською мовами (правопис та авторський стиль збережено!):

Анна Тесленко (місто Вишгород)

рецензія на твір Йоанни Ягелло «Зелені мартенси»

 

Повість польської письменниці Йоанни Ягелло «Зелені мартенси» у перекладі українською Ярослави Івченко – динамічна та щира історія про моїх ровесників, тих, кому зараз 13-14 років, чиї батьки поїхали закордон на заробітки, залишивши дітей, про конфлікти серед учнів, перше кохання, відповідальність і пошук виходу зі складних життєвих ситуацій, про євросирітство, зелені мартенси та прагнення головних персонажів лишатися собою, незважаючи на насмішки однокласників.

Оповідь у творі ведеться від імені головних персонажів – Фелікса, Віки та Опти (38 розділів, пролог і епілог). Кожен розділ – це сповідь одного з героїв про стосунки з однолітками, проблеми в сім´ї, соціальні проблеми.

Розповідь Фелікса та його сестри Віки вражають своєю відвертістю про школу, родину, стосунки з матір´ю, яка поїхала до Німеччини, хвору бабусю. Після від´їзду мами на плечі Фелікса лягла вся відповідальність за молодшу сестру, яка повністю не розуміє ситуації. Для Віки головне – її «круті» подружки, «кльові шмотки», мрії про подарунки на день народження. Вона соромиться своєї сім´ї та страшенно переживає, коли подружки розкривають її таємницю (батько залишив їх, мати на заробітках, бабуся хвора), зневажливо кинули її та пішли. Фелікс розуміє сестричку, бо він «від початку знав, що це малі моральні потвори». Хлопець пропонує Віці свою дружбу, і з цього часу їх стосунки покращали. Непрості відносини у дітей із матір´ю. Їм не вистачає її ніжності, особливо важко, коли бабуся потрапила до лікарні. Викликає симпатію добре й турботливе ставлення Фелікса та Віки до бабці. Вона теж розуміє дітей і намагається допомогти їм.

У найважчий момент у житті Фелікса та Віки з´являється яскрава рудоволоса дівчина Опта (повне ім´я Отилія). Вона не схожа ні на кого зі своїх однокласниць: барвистий одяг, придбаний в «секонді», зайва вага, якою дівчина не переймається, й улюблені зелені мартенси. Вона талановита: грає на гітарі, пише пісні. А ще вона оптимістка, хоча теж не має матері (мама померла). У неї добрі стосунки з батьком: розуміє його, готова поступитися своїми принципами заради нього. Дівчинка щиро підтримує Фелікса. Взаємні симпатії переростають у перше кохання. Саме їх стосунки захоплюють нас своєю щирістю та ніжністю. Фелікс і Опта знаходять радість у спілкуванні один із одним. Бабуся Фелікса підтримує підлітків, з розумінням до їх почуттів ставиться і батько Опти. Дружба дітей допомогла їм добре виступити на творчому конкурсі та перемогти. Щасливий кінець твору: мати повернулася із заробітків, батько Опти в матері Фелікса впізнає своє перше кохання. Сім´ї об´єднуються.

В цілому можна сказати, що авторка ніби постійно перебуває в середовищі підлітків, відчуває найтонші зміни їх настроїв. Мова твору жива, динамічна, пронизана діалогами та роздумами. «Зелені мартенси» - це повість, яка вражає своєю відвертістю: про школу, родину, залишених дітей, і взагалі про життя, яким воно є, - без прикрас і купюр, сповнене суворих реалій і випробувань, радощів першого кохання і творчої перемоги.

 

На фото Анна з Мамою.

Марія Дмитренко (місто Біла Церква)

рецензія на повість Ірени Юргелевич «Незнайомець»

 

Irena Jurgilewiczowa to współczesna polska pisarka, autorka powieści i opowiadań dla dzieci i młodzieży. Urodziła się w 1903 roku w małym miasteczku, Działoszynie. Studiowała filologię polską na Uniwersytecie Warszawskim. Od 1954 roku całkowicie poswięciła się literaturze. W swojej twórczości ukazuje problemy życiowe młodych ludzi. Najbardziej znaną i lubioną jej książką jest „Ten obcy”. Powieść ta została umieszczona na międzynarodowej liście honorowej imienia Hansa Christiana Andersena.

„Ten obcy” to książka o ciekawej i pouczającej przygodzie wakacyjnej czworga przyjaciół. Akcja powieści rozgrywa sie w Olszynie nad rzeką Młynówką. Do Olszyny przyjeżdżają uczniowie szkół podstawowych: Pestka Ubyszówna, Ula Zalewska, dwaj kuzyni: Marian Pietrzyk i Julek Miler, aby u swoich rodzin spędzić wakacje. Po burzy, na rzece Młynówce odkrywają niewielką wysępke i robią u niej miejsce swoich spotkań i zabaw. 11 lipca, we wtorek, w dzień chłodny i dżdżysty czworo przyjaciół znajduje na „swojej wyspie” śpiącego chłopca starszego od nich, ale wychydzonego, badrzo zmęczonego, w mocno przybrudzonym, zmiętym i wilgotnym ubraniu. Lewa stopa nieznanego przybysza jest owinięta przybrudzonym gałganem. Od spotkania z tytułowym „obcym” – Zenkiem Wójcikiem, czwórka przyjaciół wkracza w najciekawszą przygodę swojego życia – w podróż w dorosłość. Okazuje się, że Zenek jest w bardzo trudniej sytuacji rodzinnej.

Uciekł z domu z powodu pijaństwa ojca, jest półsierotą. Chłopiec poszukuje swojego wujka, u którego ma nadzieję odnależć miłość rodzinną i opiekę. Wędrując, Zenek skaleczył sobie nogę i jest mu potrzebna pomoc lekarska. Przykre doświadczenia życiowe spodowały, że „obcy” jest nieufny wobec innych i trudno mu nawiązać nowe znajomości. Jego sytuację życiową najlepiej rozumie Ula. Ona też wcześnie straciła matkę, a ojciec jeszcze przed śmiercią mamy, odszedł do innej kobiety. Dziewczyna jest przekonana, że ojciec jej nie kocha. Chociaż Ula jest nieśmiała i cicha, to jednak ona z całej czwórki ma z Zenkiem najleprzy kontakt. Znajomość Uli i Zenka powoli przerodza się w młodzieńczą miłość. O uczucie to jest zazdrosna Pestka – przyjaciółka Uli, gdyż to ona, a nie Ula uważana była za ładniejszą, weselszą i pewniejszą siebie. Przyjażń Uli i Pestki jest wystawiona na probę.

Zenek imponuje czwórce przyjaciół swoją dorosłością, życiową zaradnością, samodzielnością oraz zdolnością do poświęceń - ratuje życie małego dziecka i staje w obronie psa – Dunaja, chociaż chuligani znęcający się nad zwierzęciem są silniejsi i starsi. Kiedy jednak okazuje się, że Zenek dopuścił się kradzieży, czworo przyjaciół musi zmierzyć się z tym trudnym moralnie problemem. Zmusza ich to do głębszej refleksji i wejrzenia w głąb siebie.

Autorka powieści przedstawia czytelnikowi swoich bohaterów jako młodych ludzi, ale pokazuje jednocześnie, że mimo wieku są oni pełni skomplikowanych uczuć i życiowych sytuacji. W zderzeniu z trudnymi problemami każdy z bohaterów powieści musi dokonywać bardzo odpowiedzialnych i ważnych wyborów, które stopniowo uczą ich jak kochać, ryzykować i angażować się w sprawy innych.

Można powiedzieć, że to takie pierwsze zetknięcie z książką psychologiczną na dość wczesnym etapie edukacji. Oczywiście, jest dostosowana do młodszych czytelników, przede wszystkim dzięki bohaterom oraz problematyce blasków i cieni niełatwego etapu dorastania. Na uwagę i pochwałę zasługuje przede wszystkim położenie przez autorkę nacisku na system wartości - akcentowanie roli rodziny, miłości, przyjaźni na pewno pozytywnie wpływa na kształtowanie zdrowych podstaw u czytelników, którzy zgłębiają tę lekturę szkole podstawowej.

Książka „Ten obcy” to powieść bardzo interesująca i „wciągająca” młodych ludzi, zwłaszcza takich, jak ja. Możemy się w niej doszukać prawdy o sobie i swoich problemach. Jest napisana prostym językiem i czyta się ją z zapartym tchem, niecierpliwie czekając na następne pełne emocji wydarzenia. A wydarzenia te, przeżycia i rozterki wszystkich bohaterów powieści są bardzo ludzkie i wydają się czytelnikowi prawdopodobne i realne. Książka dostarcza wiele morałów, wskazówek i zmusza do refleksji, jak radzić sobie w różnych zawiłych sytuacjach dnia codziennego. Pokazuje, że nawet odrobina zaufania do swoich rodziców, potrafi rozwiązać dzieciom trudne sprawy i pomaga przejść przez młodość życiowa i doświadczenie rodziców są bardzo istotne w życiu dzieci.

Powieść Ireny Jurgilewiczowej „Ten obcy” jest warta przeczytania, bliższego poznania jej bohaterów i ich losów. Już od pierwszej strony książka zaciekawia czytelnika i ta ciekawość pozostaje do ostatniej strony. Ukazuje wagę w życiu człowieka takich wartości jak przyjażń, tolerancja i miłość, i podkreśla, że są to wartości ponadczasowe.

Warto sięgnać po tę książkę!

Анна Колос (місто Київ)

рецензія на книгу Анджея Сапковського «Золотий полудень»

 

Повість Анджея Сапковського «Золотий полудень» захоплює з перших рядків. Важко повірити, але «нова версія» «Аліси в Країні див» може сподобатись читачам навіть більше, ніж відома серія книг «Відьмак».

«Золотий полудень» вперше був опублікований у 1997 році в антології «Tryznaście kotów». Повість високо оцінили критики: в тому ж році вона була номінована на літературну премію імені Януша А. Зайделя.

«Золотий полудень» - зовсім інша, незвична для нас версія «Аліси в Країні див» Льюїса Керрола. Сапковський дає читачам можливість поглянути на історію під новим кутом: ми бачимо її очима Чеширського кота Честера, який в оригінальному творі є лише епізодичним і малозрозумілим персонажем. Аліса опинилась в Країні див через хворобу і має скоро померти, але дівчинці пощастило: вона зацікавила Честера. Кіт вирішує в будь що врятувати Алісу.

«Аліса в Країні див» - казка, яку кожен читав в дитинстві, але вона залишає більше запитань, аніж відповідей. Сапковський же намагається зрозуміти, чому Керрол вигадав Країну див та її мешканців саме такими. Робить він це надзвичайно вишукано: автор не руйнує атмосферу оригіналу, а лише змінює точку зору і глибше, детальніше розкриває нам знайомі сюжети.

Цікавим є погляд літератора на сутність Країни див: до неї можуть потрапити лише люди під дією наркотиків або ті, хто сильно хворіють і мають скоро померти.

Вдало підібрана назва підкреслює фантасмагорійність подій твору. У полудень розпочинаються і закінчується події повісті, бо, як казав Честер: «Коли я повернувся в Країну Див, полудень щосили золотився: адже час в нас плине трохи по-інакшому, аніж у вас»[1]. Честер немовби натякає на те, що насправді все, описане в книзі, є лише фантазією Керрола, який був занепокоєний недугою своєї учениці.

Талановито розкриті в «Золотому полудні» головні герої: стає відомо, що Червона Королева, коли хвилюється, починає розмовляти на жаргоні; Березневий Заєць є прихильником Фрейда, а Білий Кролик, котрий привів Алісу до Країни див, насправді є провідником до світу, куди потрапляє душа після смерті.

Окремо відзначимо образ Чеширського кота. Він може здатися більш жорстоким та зверхнім, ніж в творі Керрола, але скоро стає зрозумілим, що під цинізмом, пихатістю та егоїзмом криється добра душа.

В кінці повісті ми знайомимося із самим Льюїсом Керролом. Він у Сапковського - молодий вчитель Аліси, котрим і був на початку свого дорослого життя в реальному світі.

Повість повна фактів про життя автора «Аліси в Країні див». Теплу посмішку викликає діалог Керрола і Честера, в якому кіт радить чоловікові написати книгу про Країну див, але під псевдонімом, бо справжнє прізвище буде несолідно виглядати на обкладинці. В реальному житті схожий діалог відбувся між Керролом і видавцем Йетсом.

«Золотий полудень» - повість самобутня, повна нових поворотів сюжету і чудово вписана в світ класичної казки. Цим твором Сапковський підтвердив статус майстра використання вторинних літературних світів.

Здається неправильним порівнювати «Золотий полудень» з «Алісою в Країні див», бо книги не схожі за головною думкою. Їх поєднують лише герої та світ, де відбуваються події. Не можна сказати, що одна з історій краща або гірша. Просто вони різні.

Незважаючи на легкість книги, вона несе в собі глибинну ідею і є актуальною для молоді. Сапковський підкреслює, що потрапляють до Країни див під дією наркотиків. Багато молодих людей шукають шлях до «казки», вживаючи засоби, що змінюють свідомість. Але варто пам’ятати, що в усіх країнах див існують не тільки привабливі чудноти, але й бармаглоти, через яких можна не повернутись до життя.

Підводячи підсумок, хочу зазначити, що мені книга дуже сподобалась: яскраві герої та сюжет, легкий та неспішний стиль викладу, який жодним чином не робить повість затягнутою. Натомість, ця неквапливість утворює атмосферу затишку та домашнього тепла. Історія Сапковського цікава, повна сенсу, гумору, досить добра і однозначно заслуговує на вашу увагу.

 

На фото Анна з родиною.

Яна Нагорічна (місто Київ)

рецензія на повість Йоанни Ягелло «Кава з кардамоном»

 

Найзапашніший кардамон купують нелущеним.

Із сухих зелених стручків слід старанно

 вилущити маленькі чорні зернятка.

Мелену каву, найкраще арабіку, заварити

 в джезві, додаючи зернятка кардамону…

Йоанна Ягелло

Підліткове життя сповнене проблем та труднощів. Все крутиться, немов у безжальній круговерті. Нелегкі випробування випали і на долю головної героїні книги Йоанни Ягелло «Кава з кардамоном» 15-річної Халінки. Мати дівчини дедалі частіше затримується на роботі та все менше часу приділяє Лінці та братику, вітчим ставиться до них з кожним днем байдужіше, а стосунки з кращою подругою вщент зіпсувалися, ще й хлопці поводять себе досить дивно… Але звичайна фотографія, перевернула життя гімназистки з ніг на голову, адже завдяки знімку Лінка зрозуміла, що окрім братика Казика і неї самої в їхній сім’ї повинна бути ще одна дитина.

На початку твору авторка розповідає свою таємницю приготування кави з кардамоном, адже саме це словосполучення стало назвою книги. За словами Йоанни Ягелло вона обожнює цей напій і привила цю любов головній героїні. До речі прочитати цю книгу я вирішила саме завдяки нестандартній назві, яка одразу привернула мою увагу. Книга містить 10 розділів, а також епілог, пролог та подяку. Кожен з розділів має назву місяця, впродовж якого відбуваються події.

Сюжет твору насичений та динамічний, що не дає змоги нудьгувати чи відволікатися у процесі читання. Якщо аналізувати зміст, то у ньому переплітається кілька сюжетних ліній, і навіть уведена детективна. Хоча, на мою думку, розгадка виявилась досить очевидною, але невимушена інтрига все ж була присутня протягом усього твору.

 Образ головної героїні зацікавив мене з перших сторінок. Особливу увагу я звернула на те, що коли авторка описує Халіну, вона не ідеалізує її ні зовні, ні духовно. Лінка має свої мінуси, наприклад: неслухняне руде волосся, яке часто заважає їй, застаріле ім’я, що жахливо не подобається дівчині, також школярка трохи дивакувато одягається, не вирізняється особливою привабливістю чи шармом, а пунктуальність - велика проблема для неї, адже Халіна дуже часто спізнюється і постійно поспішає. Проте, саме такий, далекий від ідеалу, образ притаманний більшості підліткам і, напевно, це і зацікавлює читачів. Не зважаючи на трохи не серйозний характер, у головної героїні справді є чому повчитися. Лінка завжди поводить себе гідно, не відмовляє у допомозі і дуже сильно любить свою сім’ю, особливо братика, про якого вона турбується більше ніж матір.

Мені сподобалося те, що каву з кардамоном Лінку навчив готувати саме Адріан, її хлопець. Цей напій став особливим для закоханих і асоціювався з чимось незабутнім та сокровенним.

Для мене «Кава з кардамоном» стала своєрідним відкриттям. Хоча я б радила читати цей твір у віці 14-15 років, але для себе я знайшла сучасну польську письменницю, що описує підліткові проблеми, які є актуальними у наш час. Також з цієї книги я винесла певні уроки, головним з яких є той, що сім’я- це найцінніше у нашому житті, а друзі- незамінна підтримка та опора. До речі, «Кава з кардамоном» перша книга з трилогії Йоанни Ягелло про школярку Лінку, і я обов’язково прочитаю дві інші (можливо навіть мовою оригіналу), до того ж їх назви не менш цікаві та інтригуючі «Шоколад із чилі» та «Тірамісу з полуницею».

 

На фото ілюстрація "Суперечка Халіни з Наталією" учасниці конкурсу Маргарити Салань (м. Радехів) до її рецензії на твір Йоанни Ягелло «Кава з кардамоном»

Вероніка Бондар (місто Луцьк)

рецензія на твір Малгожати Гутовської «220 маршрутів»

 

"Piotreku, innym "The Mortimers" i wszystkim, kto odważnie walczy za spełnienie własnych marzeń", - dosyć motywujące rządki początku utworu. Od razu rozumiesz, co będzie opowiadało się nie prosto o życiu i przygodach nastolatków, a jeszcze i o ich świecie wewnętrznym, przeżyciu i postrzeganiu samego siebie, jak uświadomioną jaźń.

Zaczniemy z tego, że utwór jest napisany ciekawie, zrozumiale i współcześnie. Niezbyt często w nim spotykają się rządki, które zmuszają zastanawiać się nad utajoną zawartością. Małgorzata Gutowska dosyć kreatywnie podnosi życiowe sytuacje chłopaczka Mikołaja. Współczesność jest obecna w nim dotychczas, nie zważając na to, że opisane wydarzenia 2002-2003 lat. Myślę autor, często rozmawia z współczesnymi nastolatkami, bo bardzo łatwo za pomocą wydrukowanych rządków znajduje z nimi wspólny język. Dzięki nastolatkowemu slangowi i sarkastycznym humorze, księga czyta się łatwo, prawie na jednym tchnieniu, stronica za stronicą.

Najbardziej mnie zaczepiło to, że Małgorzata nazywa rozdziały nie a la "Rozdział Pierwszy : Mikołaj i nowa szkoła", a wykorzystuje numery autobusów Warszawy i jedno z jego zatrzymań się. Skoro widziałam znajomą mi nazwę jakiegoś miejsca w księdze, od razu chciało się przeczytać właśnie ten rozdział, właśnie o tym miejscu. Ze względu na to, że bywałam kilka raz w Warszawie, to z zadowoleniem dowiadywałam się o nowych miejscach tam. Autorka nie darmo wykorzystuje takie niezwykłe "przyjęcia" w swoim utworze, przecież właśnie kreatywność przyciąga uwagę czytacza z różnymi smakami.

U wszystkich nas niekiedy znika natchnienie, motywacja po to, żeby stwarzać coś nowe, ciekawe do czegoś ciągnąć się i podbijać nowe szczyty. Osobiście mnie mogą za motywować historie udanych, znanych ludzi, które dużo czego zrobiły w swoim życiu, lecz nawet przypuścić nie mogłam, że historia o prostym chłopaczku, może być tak napełnona motywacją i pozytywnym humorem. Po przeczytaniu powieści już nie mogę nazwać Mikołaja-"prostym". Z każdy rozstrzygnięty problem on podnosił się w moich oczach, i otrzymał dosyć wysoką pozycję, że mogę o nim powiedzieć tylko tak : "Ambitny, pewny w swoich możliwościach, celowy chłopiec".

Kto jeszcze nie przeczytał motywacyjną księgę polskiej autorki Małgorzaty Gutowskoji-Adamczyk "220 linij", to doradzam szybko biec w najbliższą księgarnię i kupować ten zbiór natchnienia i z korzyścią przeprowadzonego czasu.

 

 

 

Приємного читання та до нових зустрічей!!!

 

#‎konkursfzpk #fundacjazpk

 

 

share on Facebook
Share on Twitter
share on Google+
Please reload

Ostatnie artykuły
Please reload

Szukaj
Please reload

Fundacja Związku Polaków m. Kijowa

tel.: +48 797 785 995, +38 097 476 3232

  • Facebook
  • Instagram - Grey Circle
  • YouTube - Grey Circle